Щодо порушень прав людини у сфері житлової нормотворчості.
"ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ"
деяких нормативно-правових актів

Ще за роки Третього Рейху нацистське керівництво вирішило, що розміри камер у в’язницях мають розраховуватися за нормами не більш ніж шість (6) метрів у квадраті на кожного ув’язненого.
Після Другої Світової війни перший секретар КПРС Микита Хрущов також вирішив, що для громадян СРСР буде достатня житлова норма в сім (7) квадратних метрів на одну особу. Звісно, саме це дало поштовх для подолання житлового колапсу в післявоєнній радянській державі. Однак, саме звідти почалася і досі панує ера «хрущьовок». Ця епоха на десятиріччя «ув’язнила» радянське населення в «хрущоби» без права на оскарження вироку та без права на апеляцію. Для нас історія зупинилася як укопана. Більш того, людей ще і нахабно одурюють, приховуючи державну брехню та чиновницьке обдурення за псевдозаконними нормативно-правовими актами виконавчої влади.
Так чим же сьогодення українських громадян, їх квартирне «ув’язнення» відрізняється від буття постійних та тимчасових мешканців в’язень – тогочасних фашистських й теперішніх європейських? Здається, що для переважної більшості нічим. Ну, майже нічим. Є одна невеличка відмінність. Всі в’язні європейських закладів пенітенціарної системи особливо з-поміж вихідців із пострадянських країн відчувають себе в в’язницях сучасної Європи майже як у курортних готелях. На відміну від мільйонів громадян України у своїх середньовічних оселях. Про це свідчить і мій невеличкій правовий аналіз, що додається. Нажаль.
* * *
Окремі статті "Житлового кодексу України" (№ 5464-Х від 30 червня 1983 р.) містять у собі суперечності та протиріччя. Це порушує конституційні права, свободи і законні інтереси громадян України у сфері житлових відносин, не сприяє їх забезпеченню та захисту.

Частина 1.
Отже, згідно зі ст.47 Житлового кодексу (далі – ЖК) норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13.65 квадратного метру на одну особу.
Однак, законодавець не підкреслив, як треба розглядати цю норму – як мінімальну чи як максимальну. Даний факт послужив основою для наступних порушень та зловживань.
Так, у статті 48 ЖК говориться: "Жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України".
Дана "правова" тавтологія стала псевдоправовою базою наступних масштабних і системних порушень прав громадян України в області житлових відносин, в першу чергу прав на отримання житла, прав на приємне житло, прав на полишення житлових умов.
Базуючись на цій протирічній, а точніше – протизаконній нормі Кабінет Міністрів і Федерація профспілок України приймає ще більш протизаконний нормативний акт, у якому норма жилої площі протизаконно зменшена практично удвічі.
Це є Постанова Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради профспілок від 11.12.1984 р. № 470 (надалі – "Постанова № 470"). Постанова затверджує "Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (далі – "Правила обліку").

Відповідно до п.53 "Правил обліку" житлове приміщення надається громадянам в межах 13.65 кв.м. на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. Рівень же середньої забезпеченості громадян в населеному пункті визначається комітетами обласних, Київської та Севастопольської міських рад народних депутатів спільно з радами профспілок, виходячи з даних статистичної звітності. Отже, статистичні дані змінили собою норму закону.

Таким же чином, порушуючи "Житловий кодекс України", виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок прийняли 30.04.1991 р. Постанову № 234 "Про внесення змін та доповнень до Постанови виконкому міськради і президії профспілок від 15.07.1985 р. № 582 "Про порядок застосування у м.Києві "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Української РСР, затверджених "Постановою № 470".
Виходячи з даних статистичної звітності "Постанова № 234 визначає, що рівень середньої забезпеченості громадян у м.Києві жилою площею є 9.0 кв.м. на одну особу.

На цієї ж основі порушуються і питання квартобліку українських громадян.
Відповідно до ст.34 ЖК потребуючими поліпшення житлових умов визначаються громадяни, які забезпечені житловою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановленому Радою Міністрів і Республіканською радою профспілок України.
В пункті ж 13 "Правил обліку" (затверджені "Постановою № 470) зазначено, що потребуючими поліпшення житлових умов визначаються громадяни, забезпечені житловою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київського та Севастопольського міських рад спільно з радами профспілок.
Враховуючи це, виконком Київської міськради і президія Київської міськради профспілок у "Постанові № 234" визначили, що потребуючими поліпшення житлових умов визначаються громадяни, які мають площу до 7.5 кв.м. включно на кожного члена родини.

Таким чином, статистичні дані підмінили собою законодавчу норму 13.65 кв.м., зазначену у ст..47 ЖК , а киян урівняли з в'язнями виправних закладів та в’язниць пенітенціарної системи України.

Аналізуючи вищезазначені нормативні акти, можна зробити наступні висновки:
1. Законодавець зробив помилку, не визначив у ст.47 ЖК, що "норма жилої площі в розмірі 13.65 кв.м. на одну особу" є остаточною і зміньшуватися не може.
2. Відповідно до ст..48 ЖК жиле приміщення надається в межах норми жилої площі.
Законодавець зробив помилку, т.я. не підкреслив, що ця норма затверджена у ст. 47 ЖК в розмірі 13.65 кв.м. і може змінюватися лише у бік збільшення.
3. Згідно зі ст..34 ЖК потребуючими поліпшення житлових умов визначаються громадяни, забезпечені житловою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановленому Радою Міністрів УРСР і Українською радою профспілок.
Законодавець зробив помилку, не зазначивши в даній статті, що потребуючими поліпшення житлових умов визначаються громадяни, які забезпечені житловою площею нижче норми жилої площі в розмірі 13.65 кв.м. на одну особу, що затверджена у ст.47 ЖК.
4. Рада Міністрів УРСР та Українська рада профспілок перевищили свої конституційні повноваження, коли, передаючи права визначати норми забезпечення жилими приміщеннями, не визначили теж саме (що у п.3), – що правом на поліпшення житлових умов є громадяни, що забезпечені житловою площею нижче за 13.65 кв.м. на одну особу, що є нормою жилої площі, яка затверджена у ст..47 ЖК.
5. Виконком Київської міськради народних депутатів і президія Київської ради профспілок значно перевищили свої конституційні повноваження, протизаконно замінив норму жилої площі в розмірі 13.65 кв.м. на одну особу, яка затверджена у ст.47 ЖК, на статистичні дані, тобто, на рівень середньої забезпеченості мешканців м.Києва жилою площею в 9 кв.м.
6. Виконком Київської міськради народних депутатів і президія Київської ради профспілок значно перевищили свої конституційні повноваження, коли вирішили враховувати мешканців м.Києва такими, що потребують поліпшення житлових умов тільки у тому разі, якщо їх жиле приміщення не перевищує 7.5 кв.м. на одну особу.

Зазначені суперечності, протиріччя та порушення діючого законодавства призвели до тотальних порушень прав громадян України на отримання житла від держави, що передбачено наступними статтями Житлового кодексу України:
- Стаття 1. Права громадян на житло.
- Стаття 2. Завдання житлового законодавства Української РСР.
- Стаття 31. Право громадян на одержання жилого приміщення.
- Стаття 33. Забезпечення жилими приміщеннями потребуючих поліпшення житлових умов...
- Стаття 34. Підстави для визначення громадян потребуючими поліпшення житлових умов.
- Стаття 39. Порядок взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов.
- Стаття 42. Надання житлових приміщень громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.
- Стаття 47. Норма жилої площі.
- Стаття 48. Розмір жилого приміщення, що надається громадянам.
- І таке інше.

Все вищезазначене і до сьогодні призводить до порушень прав і законних інтересів українських громадян, закріплених у діючій Конституції України:
- Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність...
- Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
- Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий ... нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню...
- Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
- Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім"ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
- Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені...

Норма жилої площі в розмірі 13.65 кв.м. на одну особу може бути змінена підзаконними актами органів державної влади та місцевого самоврядування лише у бік збільшення метражу, так як інше протирічить конституційним основам.
Потребуючими поліпшення житлових умов та особами, що мають право на постановку до черзі на отримання житла мають визначатися усі громадяни України, які не мають житла взагалі або розмір їх жилого приміщення менше за рівень норми жилої площі в розмірі 13.65 кв.м. на одну особу, яка закріплена у ст..47 Житлового кодексу України.

Частина 2
Враховуючи вище зроблені висновки, ґрунтуючись на принципах верховенства права і закону, треба зазначити, що наступні підзаконні акти протирічать Конституції України та діючому українському законодавству:

1. Постанова Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради профспілок № 470 від 11.12.1984 р. (що затверджує "Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР".
2. Постанова виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок № 582 "Про порядок застосування у м.Києві "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Української РСР", затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР" від 15.07.1985 р.
3. Постанова виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок від 30.04.1991 р. № 234 "Про внесення змін та доповнень до постанови виконкому міськради і президії міськради профспілок від 15.07.1985 р. № 582 "Про порядок застосування у м.Києві "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Української РСР", затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР".
* * *
* Всі зазначені підзаконні акти однозначно є такими, що цинічно порушують конституційні права, свободи і законні інтереси громадян України у сфері житлових відносин, суттєво обмежують їх права на житло та приємне життя, зрівнюють із в’язнями, зневажають людину та принижують її гідність.

* Всі вони протирічать чинному законодавству та Конституції України, а також є поживною базою для розповсюдження корупції в держапараті.

* Всі вони обов`язково мусять бути офіційно визнані такими, що суперечать Закону, та скасовані.

* * *



"10" листопада 2010 р.


О.Г.Коробков